Якщо довго спостерігати за військовим колективом, то помітно, як у людей, з часом, в очах гасне світло. Якісь приємні речі перестають існувати. От візьмемо ранок: в ньому доброго лишилось лише, що він для когось настає. І те дискутабельне.

Після перемоги
Всі повернуться з війни
Буквально всі

Поставимо довжелезні столи
В якомусь красивому
Лісі

Хто разом служив
Там сидітимуть поряд
Гості цікаві
Мовчазні
Майже невидимі
Прозорі

Їх буде стільки
Що всім не стане місця
Навколо осінь
Падає тихо листя

Для психічного здоров'я - головне потім ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи ніколи не усвідомити, що результат війни виявився прямо пропорційним сумі докладених зусиль всього народу

Краще жити з ПТСР
ніж в ссср

Реальність стала дуже прозорою
Всі слова стали дуже пустими
Дорога за обрій всіяна зорями
Чим завинили - прости.
Ми.

Мене легко образити, бо мої почуття

Багатьох незламних ще просто не ламали

Згідно конституції
Кожен громадянин
Має право померти
Через 2 роки

Дехто вже встиг
Декому треба
Зачекати
Ще трохи

Дехто згадує
Дітей своїх сміх
Перші слова
І перші кроки

Зневіра - гріх
Віра - зайва морока

Найтемніший час не перед світанком, а посередині ночі. Коли починає розвиднюватись, це не сонце встає, це очі звикають до пітьми.

Доброго раночку, панство🤙😜

Ніч на Донбасі
Починається дуже швидко
Темрява падає
Місто тихне
За кожною шибкою
Стоять тіні людей
Машини всліпу
Намацують шлях
Місяць танцює в такт
Ніч на Донбасі
Нічніше ночей
В решті світу
Такий от цікавий факт

Одного разу Ернест Гемінгвей...

Так от:

Коли заходять нові підрозділи і приїздять знайомитись, ЗАВЖДИ питають:
- до вас на стабік можна везти, чи ви тільки своїх лікуєте?